Районний конкурс творчої молоді, присвячений 93-й річниці утворення Лозівського району

Лозівщина багато як своєю історією, так і талантами. Це ще раз підтвердив і фінальний етап ІІІ районного конкурсу творчої молоді, присвяченого 93-й річниці утворення Лозівського району, що вібувся 24 лютого 2016 року в Краснопавлівському багатопрофільному ліцеї на базі дослідницько-експериментального гуртка «Вітрила», який працює від Лозівського РБДЮТ. Засновником Конкурсу є Управління освіти, молоді та спорту Лозівської РДА. Мета Конкурсу – формування соціально цілісних орієнтирів, виховання громадянина-патріота України з високою національною свідомістю, шанобливого ставлення до рідних святинь та національних духовних надбань.

Фіналістами стали учні 12-18 років, які навчаються в закладах освіти Лозівськогого району, а саме: Надеждівского НВК, Катеринівської ЗОШ, Краснопавлівського БПЛ. Напрямки представлених творів – проза, поезія, журналістика.

До складу журі ввійшли знані в освіті Лозівщини люди: Дерев’янко С. М., голова журі, методист відділу молоді та спорту управління освіти, молоді та спорту райдерпжадміністрації, Загорулько Галина Олександрівна, секретар журі, вчитель української мови та літератури Краснопавлівського БПЛ, члени журі: Тиха С. Ф., директор Будинку дитячої та юнацької творчості Лозівської районної ради, Терещенко О. О., вчитель української мови та літератури Комсомольського НВК, Акименко В. В., педагог-організатор Царедарівського НВК.

Учасників перегонів вітали віршами учні 2-го класу, піснею «На нашій Україні» ансамбль дівчат під керівництвом Власюк В. В.

Змагання проходило в три етапи. Першим було представлення, під час якого учні презентували себе.

У перерві між етапами директор Краснопавлівського іторико-краєзнавчого музею Водолаженко Л. І. та завідуюча бібліотекою ліцею Ігнатова Т. В. познайомили присутніх з виставками експонатів та книг, привячених річниці утворення Лозівського району.

Другим етапом став експромт: кожен із учасників протягом 10 хвилин писав продовження даного оповідання. До речі, у цьому конкурсі не менш активним виявило себе журі. Творчі доробки учнів відзначалися красивими словами, вишуканою мовою, щирою любов’ю до рідного краю.

На останньому етапі діти читали власні вірші про рідний край та твори, подані на конкурс.

Журі визначило переможців, нагородивши грамотами та цінними подарунками.

У номінації «Проза» І місце Назаренко Оксана, учениця 11 класу Краснопавлівського БПЛ, наставник Чуйко Т. І., ІІ місце Жмур Юрій, учень 8 класу Надеждівського НВК,  наставник Харибіна Н. М., ІІІ місце Рудакова Валерія, учениця 9 класу Надеждівського НВК,  наставник Харибіна Н. М. У номінації «Поезія» І місце Насєдкіна Ольга, учениця 11 класу Краснопавлівського БПЛ, наставник Чуйко Т. І., ІІ місце Гарбуз Анастасія, учениця 6 класу Катеринівської ЗОШ, наставник Архипова Л. І. У номінації «Журналістика» І місце Реуцька Владислава учениця 6 класу Краснопавлівського БПЛ, наставник Чуйко Т. І., ІІ місце Чиганцева Ольга, учениця 11 класу Краснопавлівського БПЛ, наставник Чуйко Т. І.

Освіта Харківщини ХХІ століття

Педагогічний колектив Краснопавлівського багатопрофільного ліцею –

фасилітатор змін в освіті Лозівщини

Постійні перетворення, зміни, що відбуваються в українському суспільстві та всіх сферах життєдіяльності сучасної людини, закономірно спричиняють своєрідні виклики системі освіти. Досвід переконує нас, що вчитель, вихователь, педагог є одним з головних ресурсів розвитку педагогічної практики й зможе прийняти цей виклик. Учитель сьогодні постійно діє у змінній ситуації. Саме педагог-практик здатний до виділення актуальних проблем, характерних для конкретної освітньої ситуації, визначає способи та засоби їх нестандартного розв’язання. Так і з’являється передовий педагогічний досвід.

26-28 квітня 2016 року в КВНЗ «Харківська академія неперервної освіти» відбулася сорок третя обласна тематична відкрита виставка ефективного педагогічного досвіду «Освіта Харківщини ХХІ століття» за темою «Упровадження медіаосвіти в навчально-виховний процес навчальних закладів Харківської області».

Свій досвід роботи з означеної теми презентували 10 навчальних закладів із Харківського, Балаклійського, Куп’янського, Золочівського, Первомайського, Лозівського районів. Під час виставки проведено п’ять методичних «круглих столів», п’ять майстер-класів, на яких було акцентовано увагу на особливостях формування медіаінформаційної грамотності, медіаорієнтаційної функції освіти як відповіді на виклики інформаційної доби. Розглянуто питання  ролі медіаосвіти як засобу організації навчально-виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах і дошкільної медіаосвіти як нового соціального пріоритету.

Найяскравішою стала робота Краснопавлівського багатопрофільного ліцею, команда якого масштабно представила досвід упровадження медіаосвіти в закладі, блискуче провела майстер-клас у форматі ток-шоу «Протилежний погляд». А також брала активну участь у майстер-класах інших навчальних закладів, чим остаточно прихилила до себе журі конкурсу і всіх учасників виставки.

У підсумку Краснопавлівський багатопрофільний ліцей Лозівської районної державної адміністрації отримав диплом І ступеня.

Такого результату досягнуто завдяки якісній організації адміністрацією ліцею, а саме Карпекою Ю. М., Горбуновою І. А, Олешко Л. М., Островерх В. В., усього колективу, злагодженій роботі творчої групи педагогів Чуйко Т. І., Загорулько Г. О., Чурилова М. О., Пальчик Л. М., Лиценко Н. М., Скорик С. С., Скорик Н. А., Скорик Л. В., Кушнарьова М. В., Ісікова О. І., Штибіна І. В., Мігачова Н. В., Біліченко О. О., Дегтяр О. В., Власюк В. В., Кривопуск Т. В. Вітренко М. М. наполегливості, самовідданості і професіоналізму кожного.

10 речей, яких ви не знали про українські казки

Чому нашим Попелюшкам непотрібні принци та що спільного між майстром Йодою та Україною?

Самі собі принцеси

У казках усього світу є конфлікт між мачухою та сиріткою; проте українські казки, що базуються на цьому сюжеті, докорінно відрізняються від інших.
Згадайте: у західноєвропейських казках конфлікт завжди розгортається між красунею-мачухою і красунею-сиріткою. Про це розповідають і «Попелюшка», і «Білосніжка». Врода — головна риса героїнь. Герой — багатий чоловік — мав уподобати гарне личко та струнку талію.
На Заході бути «за всіх на світі милішою та гарнішою» — це питання виживання, адже жінки не мали права наслідування чи права власності, а отже, без прекрасного принца героїня, що прагнула жити довго та щасливо, ніяк не могла обійтися.
В Україні інакше: за звичаєвим правом, у нас була материзна — тобто спадщина передавалася за материнською лінією і йшла тільки за жіночою лінією: ніхто з чоловіків не міг на неї претендувати. Ця традиція брала початок із прадавніх часів і тривала до козацької доби.
Що ж цінували в український жінці значно більше за вроду?
Відповідь знову дадуть казки: головною чеснотою дівчини вважалася працьовитість.

Ілюстрації Валентини Мельниченко до книжки «Кривенька качечка» (Видавництво «Веселка», 1981 р.)

Уміння обробляти землю та вести побут, створювати домашній затишок — от що було запорукою вдалого шлюбу, також і для казкових героїнь. Саме завдяки цьому українська Попелюшка — Дідова дочка — завжди вигравала у злої мачухи та її ледачої дочки.
 

Ілля Муромець — наш

Найдавніший жанр героїчного епосу українського народу — билини.
На користь їхнього українського походження говорить, по-перше, час виникнення: період становлення Київської Русі. По-друге, місця, де в билинах відбуваються події, — це Київ, Чернігів тощо.
Так, у билині богатир Ілля Муромець доїжджає з дому до Києва всього лиш «від заутрені до обідні». І не дивно, адже його дім зовсім поруч: це містечко Муромськ, що на Чернігівщині (за іншими переказами — однойменний острівець неподалік Києва).
А інший богатир, Кирило Кожум’яка, від початку мешкав у Києві.

Кирило Кожум’яка був киянином. Ілюстрація Владислава Єрка

Як же сталося, що цих супергероїв ми переважно знаємо в контексті російських казок? Річ у тім, що в українців, попри розвинену усну народну творчість, не було традиції записувати тексти казок та легенд. Історії передавалися з вуст в уста — таким чином вони згодом дійшли і до північних сусідів, які охоче їх привласнили та перекроїли на свій лад.
 

І Кощій Безсмертний — також

В українській казці про Івана Вітра головним антигероєм є страшний змій Козьолок, подолати якого у двобої нікому не вдавалося.
Зазнавши поразки, Іван Вітер вирішує діяти хитрістю: за допомогою жінки змія вивідує, де ж зберігається сила Козьолка. І виявляється, що вона — у чистому полі, де під великим каменем сховано скриню. У скрині — заєць, у зайці — качка, у качці — яйце, розбивши яке, Іван і долає змія. Знайомий сценарій? Звісно!
Проте на користь його українського походження говорить той факт, що, за думкою дослідників, сюжет казки про Івана Вітра, яка у своєму сучасному вигляді має багато тематичних нашарувань різних епох, уперше виникла ще за часів архаїки, а отже, Козьолок значно старший за російського Кощія Безсмертного.
 

7 героїв, які є лише в українських казках

Сюжети казок в усьому світі часто мають спільні мотиви та схожих героїв. Проте є персонажі, які зустрічаються тільки в українських казках.
Це Дівка-семилітка — дитина, яка, маючи всього лише 7 років, рятує батька від втрати майна, одну за одною розгадуючи за нього надзвичайно складні загадки пана.
Пан Коцький — старий кіт, якого господар вивів у ліс помирати, але замість того хитрий кіт непогано влаштувався, обдуривши всіх лісових звірів, та ще й узявши лисичку за дружину.

Пан Коцький — герой, який є лише в українських казках.
Ілюстрації Валентини Мельниченко до книжки видавництва «Веселка»

Є в нас і ексклюзивні персонажі-страхіття: Залізноноса Баба, матір чорта, страшна відьма із залізним носом — таким великим, що аж до підлоги дістає; а також Кобиляча Голова — вона має здатність літати і може нагородити за працьовитість величезним скарбом, або ж з’їсти за лінощі.
Також автентичні українські герої — Івасик-Телесик, хлопчик, який утік від змія на крилах лебедя, та Котигорошко, який розібрався зі змієм по-своєму: одним ударом величезної булави.

«Котигорошко» з розкішними ілюстраціями Івана Сулими

А ще цікавий персонаж — Видимо-Невидимо: невидимий чарівний помічник, який допомагає бідному чоловікові провчити жорстокого пана.
 

Казки-мандрівники

Деякі українські казки «перебралися» до інших країн.
Так, наприклад, Котигорошко «оселився» у сусідній Білорусі, а казка «Про Вужа-Царевича та вірну жону» відома у Литві як «Еґле — королева вужів».
Українська казка «Про Івана Багатого» — це те саме, що й французький «Кіт у чоботях».
Але є приклади набагато ширшого «покриття»: так, українська «Кривенька качечка» відома в Японії під назвою «Журавка», «Про багатого і бідного брата» — у В’єтнамі як «Карамблола», а казка «Чому море солоне» з такою самою назвою і сюжетом існує на Філіппінах.
 

Вітчизняний «майстер Йода»

Українські казки дивовижним чином переплітаються не лише з казками інших народів світу, але і з поп-культурою.
Ось, наприклад Ох — персонаж із однойменної казки: маленький, зелений, дуже розумний, наділений чарівною силою.
До того ж — учитель, що бере собі в науку хлопця, якого з допомогою дуже жорстких (або ж навіть жорстоких) методів робить такого самого могутнього чарівника, як і він сам.
Невідомо, чи, вигадуючи свого майстра Йоду, Джордж Лукас знав про українського Оха, — але вийшло дуже схоже.

«Поганці» не на 100%

Що окремо вирізняє українські казки, то це відсутність стовідсотково негативних персонажів. Дослідники пояснюють  такий факт прадавнім походженням більшості сюжетів казок, які виникли ще задовго до приходу християнства з його однозначним поділом на чорне й біле.
Так, наприклад, найпопулярніший злотворець Змій у казках виявляє лицарське благородство: влаштовує частування герою, що прийшов його побороти, завжди питає «будемо битися чи миритися?», передає супротивникові право першого удару тощо.
У давніх українських казках зло могло бути, з одного боку, грізним, а з другого — помічним. Наприклад, русалки можуть залоскотати, якщо не відповісти на їхні загадки, тобто карають за відсутність розуму. Водяник може затягнути на дно того, хто купається під колесом млина, чого робити не можна.

Вирізняє українські казки відсутність стовідсотково негативних персонажів. Навіть Водяник і русалки мають добрі риси. Малюнок about-ukraine.com

Польовик насилає вічний сон на тих, хто працює в полі ополудні, коли сонце найбільше пече. Тобто казкові «умовно злі» герої слугують для регламентації поведінки.
Яскраво виражені негативні ознаки з’являються в таких персонажів лише з плином часу. Наприклад, в українців побутував культ вовка: за прадавніх часів якісь роди поклонялися йому як тотемному божеству. Вшановуючи його, чоловіки вдягали на себе шкіри (длаки) і намагалися уподібнитися до вовчої зграї, вили на місяць.
Із приходом християнства язичницькі боги й тотемні тварини були демонізовані, й таким чином вовкодлаки (люди у вовчих шкурах, що поклонялися божеству та не коїли чогось лихого) перетворилися на вовкулаків — однозначно негативних персонажів-убивць.
 

Українські «аватари»

Як відомо, слово «аватар» (або «аватара») означає втілення божества у різних подобах. В індуїзмі цей термін найчастіше асоціюється з Вішну та його десятьма основними аватарами, найпопулярніші з яких Крішна та Рама.
Аватари відображають різні риси та прояви одного божества, і в українських казках теж є дуже схожі істоти. Їх важко злічити: це такі персонажі, як Вернидуб, Вернигора, Той, що їсть і ніколи не наїсться, Пийвода, Холод, тощо.

Двоє братів-богатирів — Вернигора і Вернидуб. Ілюстрації М. Єрмак до книжки “Козак Мамарига“

Усіх їх об’єднує спільна риса: вони, фактично, здатні виконувати лише одну специфічну функцію, яка потрібна головному герою, аби долати якісь перешкоди.
Функції ці можуть бути які завгодно: від здатності поглинути будь-яку кількість рідини (як у Пийводи) до вміння грати на музичних інструментах так, що ніхто не може припинити танцювати (Музика).
Але ці персонажі реалізують свої надздібності не заради себе, а заради головного супергероя: тобто фактично вони є його «руками й ногами» — аватарами.
 

Нестрашні страшні казки

У прадавні часи казки виконували інші завдання, ніж зараз: вони не так розважали, як пояснювали світ в усіх його проявах — охоплюючи найтемніші та найсуворіші. Саме тому в казках за буденними речами приховано багато символів, що мають сакральне значення.
Так, наприклад, звичайний ліс, у який іде головний герой безлічі казок, — це насправді символ потойбічного світу: адже саме у потойбіччі міфічні герої мають пройти свої випробування.
Рушник, який раз по раз з’являється в різних казках, — це символ дороги, а ще смерті: адже саме на рушниках опускали труну в могилу.
Навіть у звичайній хаті є потойбічні «портали» — це вікна та комин: саме через них — і тільки через них — може потрапити в помешкання нечиста сила, адже двері для неї зачинені.
 

Змій і Мачуха: що спільного?

Світ казки — це світ нескінченних перетворень, які відображають зміни в суспільстві та людському мисленні. Особливо це помітно в українських казках на прикладі трансформацій головного злотворця.
Найпершим із них, що з’явився ще в архаїчні часи, був Змій — у своїй хтонічній подобі. Але з плином часу він набув антропоморфних рис, і хоч так само називався Змієм, та виглядав уже як людина: це відбивало процес поступового відходу суспільства від магічного мислення.
Із приходом християнства Змія з позицій «поганця №1» поступово витіснив Чорт. А вже ближче до наших часів, коли магічне мислення почало поступатися раціональному, а героїко-чарівні казки стали менш популярними за суспільно-побутові, найчастіше згадуваним злотворцем стала зла Мачуха — персонаж, у якому вже не було нічого чарівного, але який, фактично, виконував ту саму функцію, що й давній Змій.
http://www.credo-ua.org/2016/06/159684